Які загальні рекомендації для забезпечення жінкам комфортної осені життя?
При хронічних, невиліковних захворюваннях на перший план виступає забезпечення якості життя пацієнтів. Які особливості паліативної допомоги при метастазах РМЗ в кісткову систему та при прогресуючому остеопорозі?
Які рекомендації можна надати жінкам для профілактики остеопорозу?
Наскільки поширеним є постменопаузальний остеопороз?
Які клінічні прояви метастазування в кістки?
Ми знаємо, що на ранніх стадіях в сучасних умовах онкологічне захворювання можно успішно лікувати. Тим не менш, в багатьох випадках рак прогресує і значно погіршує якість життя. Які загрози онкологічного статусу жінки, на Вашу думку, можна назвати критичними?
Які фактори можуть підвищити ризик виникнення «гінекологічних» злоякісних новоутворень ?
Пані Ольго, дякуємо за можливість зустрітись. За статистикою, жінки у періоді постменопаузи, яку іноді називають «осінню життя», проводять третину свого життєвого шляху. Які ризики для здоров’я несе цей час?
Правильне харчування під час менопаузи є ключовим інструментом, який допомагає пом'якшити припливи, стабілізувати настрій, зберегти міцність кісток та контролювати вагу в умовах уповільнення метаболізму. Провідні медичні організації, такі як Британська дієтологічна асоціація (BDA), рекомендують у цей період дієту, близьку до середземноморського типу. Вона базується на великій кількості овочів, цільних злаків, якісного білка та корисних жирів. Щоб забезпечити організм усім необхідним в період гормональної перебудови, необхідно вживати продукти з кальцієм та вітаміном D. Це можуть бути молочні продукти низької жирності – натуральний йогурт, кефір, кисломолочний сир. Корисні також зелені листові овочі: броколі, кейл, шпинат. Рекомендована риба: сардини, лосось, форель та оселедець – це джерела Омега-3.
Не зайвими будуть волоські горіхи, насіння льону та чіа, а також цільнозернові каші – овес, гречка, кіноа, які запобігають різким стрибкам глюкози в крові. Вживайте щонайменше 400–500 грамів різноколірних овочів та ягід щодня.
Щоб запобігти коливанням артеріального тиску, головному болю та вегетативним порушенням, піклуйтесь про свіжість повітря вдома. Наприклад, провітрюйте кімнату перед сном, тримайте поруч вентилятор або прохолодну воду. Намагайтесь відмовитися від гаджетів за годину до сну та не пийте стимулюючі напої в другій половині дня. Ну і звичайно, будьте фізично активними – помірні аеробні навантаження такі як швидка ходьба, плавання, танці – знижують рівень гормону стресу кортизолу та зміцнюють серце. Практикуйте йогу, дихальні медитації або тай-чи. Це стабілізує нервову систему й допомагає легше переносити перепади настрою.
Згідно рекомендацій ВООЗ, якими користуються гінекологи-онкологи, перш за все це знеболення. Застосовують сучасні анальгетики для контролю постійного та нічного болю. Для зміцнення кісткової тканини призначають спеціальні препарати, які зменшують ризик переломів та знижують рівень кальцію в крові – бісфосфонати або деносумаб.
Паліативна допомога при остеопорозі спрямована на полегшення хронічного болю, підвищення мобільності пацієнтки та запобігання новим переломам для забезпечення максимальної якості її життя. Оскільки остеопороз є системним і прогресуючим захворюванням, на пізніх стадіях, особливо після компресійних переломів хребців чи шийки стегна, пацієнти потребують комплексного догляду. І знов у пріоритеті – ефективне знеболення, адже біль у спині та суглобах через руйнування кісток значно виснажує пацієнта. Важливою є профілактика падінь та травм, тобто створення безпечного середовища. Тому що при тяжкому остеопорозі навіть мінімальний поштовх чи падіння з висоти власного зросту веде до важких переломів.
Робота паліативної команди обов’язково включає організацію простору: прибирання килимів, встановлення поручнів у ванній кімнаті, забезпечення якісного освітлення. Підтримка мобільності та фізична реабілітація передбачає надання допоміжних засобів: ходунків, милиць, ортопедичних корсетів.
Найкращою профілактикою остеопорозу є збалансоване харчування з достатньою кількістю кальцію і вітаміну D та регулярна фізична активність. Остеопороз — це хвороба, за якої кістки стають крихкими та легше ламаються. Згідно з рекомендаціями МОЗ, захистити кісткову тканину допоможуть прості правила профілактики. По-перше, збалансоване харчування: Їжте продукти з кальцієм і вітаміном D — молоко, твердий сир, йогурт, рибу, зелень та броколі. Корисне дозоване перебування під сонячним світлом: бувайте на свіжому повітрі, щоб організм природним шляхом виробляв вітамін D. Не забувайте про фізичну активність: рухайтеся щодня, ходіть пішки, робіть зарядку або займайтеся плаванням, оскільки навантаження зміцнюють кістки та м'язи. Для попередження можливих травм через розвиток остеопорозу важлива елементарна безпека у побуті: уникайте падінь, дбайте про гарне освітлення вдома та зручне взуття.
Це справжня епідемія сучасності. Постменопаузальний остеопороз є однією з найважливіших медико-соціальних проблем у світі, оскільки різке зниження рівня естрогенів після менопаузи призводить до прискореної втрати кісткової маси. Згідно з даними провідних медичних організацій, включно з Міжнародним фондом остеопорозу (IOF), статистика захворювання виглядає наступним чином.
Кожна 3-тя жінка віком понад 50 років протягом життя зазнає остеопоротичного перелому. Остеопороз виявляють приблизно у 10% жінок у віці 60 років, у 20% — у віці 70 років, у 40% — у віці 80 років. У перші 5–7 років після настання менопаузи жінка може втратити до 20% своєї кісткової маси через дефіцит естрогенів. В Україні близько 7 мільйонів жінок у постменопаузальному періоді мають підвищений ризик розвитку остеопорозу. Приблизно 2 мільйони жінок в Україні вже мають верифікований остеопороз. Статистика свідчить, що частота найбільш небезпечного ускладнення остеопорозу – переломів шийки стегна серед українок віком від 50 років становить приблизно 255,5 випадків на 100 000 населення щороку.
Біль у місці ураження. Характерна ознака – посилення болю вночі або під час руху. Найбільш загрозливим ускладенням метастазів у кістки є патологічні переломи. Від незначного навантаження або незвичного руху через ослаблення структури кістки може зламатися ребро або стегнова кістка. Не варто забувати, що у жінок в постменопаузі вельми не рідкісним явищем є остеопороз, який також суттєво підвищує ризик патологічних переломів.
Звичайно, це ризик метастазів. Справа в тому, що нариклад при РМЗ, найпоширенішою локалізацією метастазування є кісткова система. Метастази в кістки зустрічаються у 65–80% пацієнтів із генералізованим раком молочної залози. У пацієнток із залученням лімфатичних вузлів ризик появи метастазів у кістках становить близько 15% через 2 роки та до 41% через 10 років. Варто відзначити, що 50–70% випадків ураження скелета є множинними. Найчастіше страждають хребет, ребра, кістки таза та черепа, а також трубчасті кістки.
У дослідженнях встановлено, що надмірна маса тіла підвищує рівень інсуліну та естрогенів у крові, що збільшує ризик онкології. Тому спеціалісти рекомендують повільне контрольоване схуднення, що допомагає суттєво зменшити ці показники. Крім того, з роками природний захист організму послаблюється – імунітет в певний момент може не впоратись з небезпечною клітиною, яка проявляє ознаки атипії і починає злоякісний процес. Не останню роль у виникненні пухлин може відігравати спадковість, тобто наявність подібних захворювань у близьких родичів підвищує ймовірність ризику.
Перш за все, нажаль, у період постменопаузи значно зростає ризик розвитку деяких видів онкологічних захворювань, зокрема раку молочної залози та матки, через вікові зміни та гормональний перепад. Рак молочної залози (РМЗ) найчастіше діагностується саме у жінок старшого віку та в період постменопаузи. Ризик раку ендометрія підвищується після припинення менструацій, особливо на фоні надмірної ваги чи гормональних порушень. Також у цей період є підвищена вірогідність появи раку шийки матки та вульви. Тому регулярні огляди у гінеколога не втрачають актуальності.
Дякуємо за експертну думку і слушні поради. На згадку про нашу зустріч дозвольте подарувати Вам картину, яку я намалював власноруч. На полотні зображені баобаби – символ довголіття. Навіть на здавалося б висохлому дереві є квітуча гілка, яка символізує надію у найскладніших випадках.
Асоціація в гостях у відомого ендокринолога Юлії Комісаренко
Порушення обміну речовин, зокрема метаболічний синдром (МС) називають «ендокринологічною епідемією» XXI століття. МС збільшує ризик розвитку цукрового діабету 2-го типу у 5 разів. Справа в тому, що у переважній більшості випадків цукровий діабет 2 типу (ЦД-2) розвивається роками без яскравих ознак. Повільне підвищення рівня глюкози непомітно руйнує кровоносні судини та нервові закінчення. Це може призвести до проблем із судинами, зором чи нирками ще до того, як людина дізнається про свій діагноз.
Для обговорення ключових викликів на треку діабетології голова правління ГО «Асоціація сталого розвитку охорони здоров’я та паліативної допомоги» Сергій Коноваленко завітав до завідувачки кафедри ендокринології НМУ імені О.О.Богомольця, професора, доктора медичних наук Юлії КОМІСАРЕНКО.
Люди з надмірною масою тіла добре знають як іноді важко дотримуватись належних рекомендацій. Можливо, існують фармакологічні підходи до профілактики діабету?
Чи розглядаються на сьогодні профілактичні сценарії щодо діабету, зокрема у осіб з метаболічним синдромом та високим ризиком?
Які особливості паліативної допомоги хворим на діабет?
Загрозу яких ускладнень несе ЦД-2?
Який діагностичний маршрут для виявлення діабету прокладають сьогодні фахівці ендокринології?
Що можна сказати про поширеність діабету в Україні та світі?
Які фактори ризику переходу МС у ЦД-2?м
Юлія Ігорівна, дякуємо що погодились на зустріч посеред щільного графіку підготовки до нового навчального року. Яке визначення можна дати метаболічному синдрому на сучасному етапі?
– І справді, незважаючи на доведену ефективність модифікації способу життя, утримання маси тіла навіть на верхніх межах норми та контроль метаболічних показників лише за рахунок немедикаментозних втручань є складним навіть для найбільш вмотивованих пацієнтів. З огляду на це, в останніх рекомендаціях ADA зазначено, що в осіб із високим ризиком розвитку ЦД 2 типу фармакотерапію можна розглядати як додатковий інструмент профілактики. Серед усіх досліджених фармакологічних засобів найбільш переконливу та послідовну доказову базу щодо профілактики прогресування предіабету в ЦД 2 типу має метформін. Важливо, що профілактичний ефект метформіну зберігається за тривалий час і гармонійно поєднується з програмами модифікації способу життя.
– Так. Це складно, але можливо. Згідно рекомендацій Європейської асоціації вивчення діабету (EASD) на певному етапі можно досягти оптимального рівня глікемії та відкоригувати ліпідний профіль лише за допомогою зміни способу життя. Рекомендується обмеження вживання вуглеводів і тваринних жирів при одночасному збільшенні у раціоні клітковини та «легких» корисних білків. Це режим харчування, який прийнято називати «середземноморською дієтою». При цьому рекомендується щоденна помірна фізична активність у вигляді прогулянок 2 рази на день не менш ніж сумарно 10000 кроків, особливо корисно залучення дозованої скандинавської ходьби.
– Паліативна допомога при тяжкому діабеті чи на його пізніх стадіях фокусується на зменшенні болю, підтримці комфорту та покращенні якості життя пацієнта, коли суворе жорстке зниження цукру вже не є головною метою, а пріоритетом стає полегшення симптомів. Тобто, в умовах паліативної допомоги відбувається докорінна зміна терапевтичних пріоритетів. Ключовим завданням стає не досягнення цільових показників глікемії які є стандартом для ранніх етапів ведення діабету, а забезпечення максимального фізичного та психологічного комфорту пацієнтів. Основні напрями – це зменшення болю і інтенсивності інших симптомів: підбір безпечних знеболювальних та препаратів для покращення самопочуття. Також це правильне харчування з комфортом: їжа, яка приносить задоволення та легко засвоюється, без жорстких заборон; гігієна та профілактика: регулярний догляд за тілом, зміна положення лежачих хворих; важливим є навчання родичів – інструктаж близьких про щоденний догляд та ознаки небезпечних станів.
– Діабет руйнує судини та нерви. Головні ускладнення включають серцеві напади, інсульти, втрату зору через ретинопатію, ниркову недостатність, пошкодження нервів (нейропатію) та синдром діабетичної стопи, що може призвести до ран і ампутацій. Такі ускладнення ЦД, як ретинопатія, нефропатія, синдром діабетичної стопи (СДС), полінейропатія, є головними причинами інвалідизації хворих на ЦД. ЦД як хронічне прогресуюче захворювання є фактором ризику розвитку серцево-судинних захворювань та їх ускладнень. Наявність ЦД у 2–4 рази підвищує ризик розвитку ішемічної хвороби серця (ІХС), який зростає з тривалістю ЦД, а більше половини пацієнтів на момент верифікації діагнозу ЦД 2 типу вже страждають від ІХС. За даними літератури, ЦД 2 типу призводить до розвитку кардіальної автономної нейропатії, яка є дуже поширеною і часто недіагностованою у пацієнтів із ЦД. У всіх обстежених пацієнтів з ЦД 2 типу та КАН виявлені зміни структури міокарда у вигляді концентричного ремоделювання та концентричної гіпертрофії.
– ЦД діагностують на підставі визначення рівня глюкози в плазмі натщесерце або при потребі – з урахуванням значення цього показника в плазмі через 2 години після проведення перорального 75-грамового тесту на толерантність до глюкози. При цьому рівень глікованого гемоглобіну A1с є додатковим діагностичним маркером. Ті самі тести можуть бути використані для виявлення осіб із предіабетом. Американська діабетична асоціація (ADA) пропонує такі критерії діагностики предіабету: рівень глюкози крові натщесерце – 5,6–6,9 ммоль/л; постпрандіальний рівень глюкози через 2 год. після проведення перорального тесту із 75 г глюкози – 7,8–11,0 ммоль/л); рівень глікованого гемоглобіну (HbA1с) – 5,7–6,4%. Із 2022 року ADA рекомендовано проводити скринінг для всіх людей з 35-ти років, і якщо результати аналізів нормальні, повторний скринінг доцільно проводити щонайменше з інтервалом у 3 роки. Дорослі з надмірною масою тіла чи ожирінням, які мають ще один або декілька факторів ризику, повинні проходити тестування на предіабет та/або ЦД 2 типу незалежно від віку. Якщо скринінг-тест позитивний, діабет слід підтвердити за критеріями ADA: рівень глюкози крові натщесерце ≥ 7,0 ммоль/л або постпрандіальний рівень глюкози через 2 год. після проведення перорального тесту із 75 г глюкози ≥ 11,1 ммоль/л, або рівень глікованого гемоглобіну (HbA1с) ≥ 6,5%.
– Реальність на сьогодні така, що цукровий діабет є серйозною глобальною проблемою для здоров’я та благополуччя людей. Глобальна поширеність діабету серед людей віком 20–79 років у 2021 році оцінювалася на рівні 10,5%, а це понад 500 мільйона осіб в усьому світі. За прогнозами очікується, що загальна кількість хворих на ЦД зросте до 700 млн у 2040 році. В Україні зараз офіційно зареєстровано понад 1,3 мільйона людей із ЦД. Близько 190 тисяч припадає на діабет 1 типу, тоді як понад 1,26 мільйона — на діабет 2 типу. Але реальна кількість хворих може бути значно вищою, оскільки чимало людей не знають про свій діагноз.
– Оскільки МС є по суті передвісником ЦД-2, в цьому контексті краще розглядати загальні фактори ризику виникнення діабету. На сьогоднішній день ендокринологи погодили перелік чинників, що в тій чи іншій мірі створюють умови для розвитку захворювання. Це насамперед люди з надлишковою масою тіла (ІМТ ≥ 25 кг/м²), які страждають від артеріальної гіпертензії (> 130/80 мм рт.ст.) та мають рівень холестерину ліпопротеїдів низької щільності > 0,91 ммоль/л або тригліцеридів > 1,7 ммоль/л. Це також особи з атеросклерозом, подагрою та гіперурикемією; жінки з гестаційним діабетом в анамнезі; особи з хронічними захворюваннями печінки, нирок, серцево-судинної системи, а також пацієнти які довгостроково одержують діабетогенні препарати: синтетичні естрогени, діуретики, кортикостероїди.
– Згідно з даними провідних ендокринологічних та зокрема діабетологічних асоціацій світу, МС визначають як сукупність взаємопов'язаних порушень обміну речовин та станів, що включають абдомінальне ожиріння, високий артеріальний тиск, серцево-судинні порушення, підвищений рівень цукру, розлади обміну ліпідів та сечової кислоти. Разом вони значно підвищують ризик появи хвороб серця, інсульту та цукрового діабету 2-го типу. В основі МС лежить інсулінорезистентність – стан, коли в клітинах організму знижується чутливість до інсуліну. Через це підшлункова залоза виробляє ще більше інсуліну, що запускає збій жирового та вуглеводного обмінів.
Мартою Матюшко, начальником Управління охорони здоров’я Львівської міської ради;
Іриною Кміть, начальником відділу післядипломної освіти та організаційного забезпечення Львівської ОДА;
Наталією Іванченко, генеральним директором Львівського обласного центру контролю та профілактики хвороб МОЗ України.
Під час візиту відбулися зустрічі з:
На зустрічі з начальником відділу післядипломної освіти та організаційного забезпечення Львівської ОДА Іриною КМІТЬ
Зустріч p начальником Управління охорони здоров’я Львівської міської ради Мартою МАТЮШКО
У центрі розмов — людина та її потреби на різних етапах життя і лікування. Сьогодні перед українською системою охорони здоров’я стоять виклики, які потребують не лише оперативних рішень, а й системного бачення на роки вперед. Війна значно збільшила потребу в комплексній реабілітації, довготривалому догляді, психологічній підтримці та якісній паліативній допомозі. Водночас ці напрями мають розвиватися не відокремлено, а як взаємопов’язані складові сучасної системи охорони здоров’я. Саме тому значну увагу під час зустрічей приділили розвитку системи паліативної допомоги — її доступності, якості та орієнтованості на потреби пацієнта і його родини.
Для нас паліативна допомога — це передусім про якість життя та гідність людини. Про можливість отримати належне знеболення і контроль симптомів, професійний догляд, психологічну та соціальну підтримку. І важливо, щоб така допомога була доступною не лише у великих спеціалізованих закладах, а максимально наближалася до людини та її громади.
Окремий важливий напрям — реабілітація. Сьогодні вона потрібна величезній кількості українців: військовослужбовцям і ветеранам, людям після травм та складних оперативних втручань, пацієнтам із хронічними захворюваннями та всім, хто потребує відновлення втрачених функцій і повернення до максимально активного та самостійного життя.
Говорили також про необхідність посилення взаємодії між різними рівнями медичної допомоги, розвитку мультидисциплінарних команд, обміну практичним досвідом між фахівцями та впровадження сучасних підходів до організації допомоги. Адже якісна система — це не окремі послуги та заклади. Це безперервний маршрут людини, де профілактика, лікування, реабілітація, довготривалий догляд і паліативна допомога доповнюють одне одного.
Важливим результатом львівських зустрічей стало спільне розуміння необхідності подальшої співпраці. Домовилися розвивати партнерство, обмінюватися експертним і практичним досвідом, працювати над спільними ініціативами у сфері паліативної допомоги, реабілітації та інших актуальних напрямів охорони здоров’я. Одним із практичних інструментів такої співпраці стане проведення спільних освітніх заходів для медичних працівників, у тому числі в межах БПР. Але освіта тут — не самоціль, а можливість поширювати сучасні практики та поступово змінювати якість допомоги безпосередньо на місцях.
Щиро дякуємо Марті Матюшко, Ірині Кміть та Наталії Іванченко за теплий прийом, професійну й предметну розмову, відкритість до нових ідей та готовність об’єднувати зусилля.Такі зустрічі ще раз підтверджують просту річ: системні зміни починаються з діалогу, партнерства та людей, готових брати на себе відповідальність і працювати разом.Повертаємося зі Львова з новими ідеями та конкретними планами. Попереду — спільні проєкти, експертні зустрічі та практичні кроки для розвитку паліативної допомоги, реабілітації й людиноцентричної системи охорони здоров’я в Україні.
На зустрічі з начальником відділу післядипломної освіти та організаційного забезпечення Львівської ОДА Іриною КМІТЬ
Минулого тижня Голова Асоціації сталого розвитку охорони здоров’я та паліативної допомоги Сергій Коноваленко здійснив робочу поїздку до Львова. Кілька насичених днів, важливі професійні зустрічі, відверті розмови про потреби медичної системи та, що особливо цінно, — спільне бачення напрямів подальшої роботи.
Конференція Асоціації в Черкасах відбулася за підтримки «Медікс Опіка»
23 липня за сприяння Черкаської обласної державної адміністрації та Черкаської міської ради на базі обласної клінічної лікарні пройшла міждисциплінарна конференція «ОНКОЛОГІЧНИЙ ПАЦІЄНТ. ХРОНІЧНИЙ БІЛЬ. ВІД ТЕРАПІЇ СУПРОВОДУ ДО ПАЛІАТИВНОЇ ДОПОМОГИ».
Важливо розуміти, що менеджмент хронічного болю — це комплексний багатофакторний підхід, що охоплює медикаментозну терапію, фізичну реабілітацію та психологічну підтримку. А головною метою терапевтичних заходів є не тільки зменшення інтенсивності болю та покращення рухливості, але й підвищення якості життя пацієнта.
Друга доповідь лікаря-психіатра Олексія БОРЩА була присвячена ментальному здоров’ю онкологічного пацієнта — від раннього виявлення порушень до паліативного супроводу.
Найчастіші емоційні реакції людини на онкологічний діагноз — це сильний страх, тривога та депресія. Саме тому підтримка психічного стану допомагає легше проходити терапію та покращує якість життя. Ретельно запланована робота онкопсихолога або психотерапевта, які розуміють специфіку діагнозу, передбачає перш за все відкрите спілкування: розмови про свої почуття з лікарем, рідними чи групами підтримки. Спокійне і відповідальне ставлення пацієнта до виснажливої терапії — у багатьох випадках рятує життя. На етапі паліативного супроводу, коли проводиться симптоматичне лікування, дуже важливим є позитивне спілкування не тільки з психологом, але й з близькими, що перебувають поруч.
Своїм унікальним клінічним досвідом вирішення складних практичних завдань поділилася Оляна ПАНЧЕНКО, лікар анестезіолог-реаніматолог, регіональний менеджер оператора мобільної паліативної допомоги «Медікс Опіка». Зокрема, показовим клінічним прикладом був випадок з пацієнткою, у якої була гліобластома лобно-тім’яної ділянки головного мозку. Фахівці клінічно виявили неспроможність центру Брока, тобто пацієнтка не могла говорити та повідомити про біль. При цьому вона розуміла, коли до неї звертаються – зона Верніке функціонувала, тобто хвора могла «відповісти» іншим способом, наприклад стисканням пальців лікарю.
У таких випадках життєво важливим є запобігання застою у легенях та утворенню ателектазів, що з’являються через іммобільність. При зміні положення тіла легенева тканина рівномірно розправляється завдяки зміні напряму вектору сили тяжіння, дихальні шляхи очищуються фізіологічно. Напівсидяче положення з фіксацією плечового поясу зменшує задишку через залучення до акту дихання «додаткових дихальних м’язів», окрім діафрагми.
У своїй першій доповіді лікар-психіатр, викладач кафедри психології ЧНУ ім. Богдана Хмельницького Олексій БОРЩ акцентував увагу слухачів на ролі соціальних працівників у підтримці онкопацієнта, важливості комунікації з родиною, а також на ефективних кроках профілактики професійного вигорання соціальних працівників. Адже в сучасних умовах постійного наростання навантаження на соціальні служби питання невідворотної професійної втоми на тлі рутинності виконання повсякденних завдань набуває особливого значення.
Належна і запланована профілактика професійного вигорання соціальних працівників включає психологічну саморегуляцію, чіткий розподіл робочого часу та регулярну супервізію, що передбачає підтримку та розбір складних випадків із досвідченим колегою чи психологом. Не останню роль у підтримці мотивації відіграє здоровий клімат у колективі: довіра, взаємодопомога та відсутність надмірного тиску від керівництва.
Науково-практичним відкриттям конференції стала лекція «Суглобовий синдром. Хронічний біль. Від ранніх стадій до ведення паліативних пацієнтів», яку представив професор кафедри травматології та ортопедії НМУ імені О. О. Богомольця, доктор медичних наук Тарас ОМЕЛЬЧЕНКО.
Хронічний суглобовий біль — це тривалий стан, що триває понад три місяці, найчастіше спричинений остеоартрозом, ревматоїдним артритом або подагрою. Не рідкістю є хронічний біль у суглобах, що виникає внаслідок травм та поранень у військовий час. Важливо розуміти, що менеджмент хронічного болю — це комплексний багатофакторний підхід, що охоплює медикаментозну терапію, фізичну реабілітацію та психологічну підтримку. А головною метою терапевтичних заходів є не тільки зменшення інтенсивності болю та покращення рухливості, але й підвищення якості життя пацієнта.
Тарас Омельченко зазначив, що паліативна допомога в ортопедії — це спеціальний медичний догляд для пацієнтів із тяжкими, невиліковними або руйнівними захворюваннями і травмами опорно-рухового апарату, який включає контроль хронічного болю, профілактику пролежнів та підбір засобів пересування. При догляді за лежачими пацієнтами вирішальне значення має запобігання пролежням, контрактурам та порушенням кровообігу.
Насамкінець Сергій Коноваленко подякував партнеру події, оператору мобільної паліативної допомоги «МЕДІКС ОПІКА» за надані інформаційні матеріали для лікарів, а керівництву Черкаської ОКЛ — за сприяння у проведенні конференції.
Цикл освітніх заходів ГО «Асоціація сталого розвитку охорони здоров’я та паліативної допомоги» отримає своє продовження 17 вересня у Тернополі, в стінах ТНМУ ім. І. Я. Горбачевського. Приєднуйтесь!
Реабілітація та паліативна допомога в онкології: у фокусі – якість життя пацієнта
ДАЙДЖЕСТ
Яке значення має якість життя на етапі паліативної допомоги?
Ми живемо у період загального визнання персоніфікованої медицини та інноваційних принципів HealthTech. Як у сучасній онкології можуть співіснувати затверджені протоколи лікування та потреби пацієнта у персоніфікованих підходах? І наскільки ефективним може бути персоніфікований підхід в реабілітації онкохворих?
Чи залежить реабілітаційна програма конкретного пацієнта від стадії захворювання?
Юрію Васильовичу, дякую що знайшли час. За інформацією з відкритих джерел, реабілітаційні сценарії онкохворих в Україні останнім часом зазнають помітного розвитку. Які досягнення у царині онкореабілітації можна відзначити на сьогоднішній день?
– Вирішальне. Я б сказав, доленосне для пацієнта і його родичів. На сучасному етапі ми вже досягаємо розуміння, що паліатив — це не тільки невід’ємна частина медичної допомоги, але й простір можливостей. У наших силах спростувати міф, що це лише «останні дні» хворого. Ми здатні, і маємо для цього усі необхідні ресурси, навіть у найскладніших випадках полегшити стан пацієнта.
Головний патерн, який, на мою думку, слід розвивати нам у плідній співпраці з реабілітологами та фахівцями мобільних бригад, що етап паліативу – це не шлях до фатального кінця, а частина життя. Паліативний пацієнт може бути і повинен бути як мінімум доглянутим, почутим, забезпеченим усім необхідним, як максимум – щасливим. І безумовно, вирішальну роль у підтримці якості життя онкопацієнта відіграє ретельно спланований менеджмент хронічного болю.
Важливо етично та психологічно правильно повідомляти пацієнту та його близьким про вичерпання радикального лікування та необхідність перевести його під опіку паліативної служби. Захворюваність на рак щороку зростає, збільшується кількість хворих і відповідно – нагальна потреба у розвитку паліативних потужностей системи охорони здоров’я.
– Озвучені проблемні запитання потребують особливої уваги. І справді, доказова медицина вимагає від онколога призначати лікування згідно клінічних настанов. Проте, кожен практикуючий лікар визнає що за наявності стандартів терапії не існує жодного стандартного хворого. Мистецтво клінічного мислення лікаря онколога це і є здатність проаналізувати усі дані анамнезу, результати діагностичних тестів, супутні фактори і побудувати маршрут лікування та реабілітації з урахуванням індивідуальних особливостей пацієнта. За статистикою, не менше 50% онкохворих потребують специфічних програм відновлення. У витоків ефективності персоніфікованої реабілітації стоїть зосередженістьхірурга-онколога на збереженні функцій уражених пухлиною органів. Так, максимально радикальне видалення вогнища є найвищим пріоритетом. Але завжди треба мати на увазі важливість відновлення функціональності і ретельно планувати хірургічне втручання з по можливості щадним впливом на оточуючі тканини, судини та нерви. Бажано повне або хоча б часткове відновлення функції органа – це запорука успіху комплексної реабілітації та відновлення якості життя хворого.
– Так. І доволі суттєво. Прикро визнавати, що навіть зараз, в епоху розвинутого інтернету та поширеності інформації про важливість регулярних медичних оглядів та онкоскринінга, переважна більшість онкологічних захворювань діагностується саме на пізніх стадіях. І цілком обгрунтовано, що на запущених етапах розвитку пухлин травматичність хірургічного втручання буде більшою, пошкоджуюча дія агресивних схем хіміотерапії – жорсткішою. Тому і сценарій відновлення такого пацієнта складний, економічно вагоміший, не завжди передбачуваний.
– Дійсно, розвиток онкологічної допомоги на сучасному етапі передбачає не тільки лікувальні заходи, cпрямовані на подолання хвороби, але й обов’язкове застосування комплексних реабілітаційних програм. На базі державних та приватних онкологічних клінік продовжується процес формування та професійного злагодження мультидисциплінарних команд, до яких входять реабілітологи, онкологи, психологи та ерготерапевти, що створює сприятливі умови для відновлення онкохворих після хірургічних втручань та виснажливої хіміотерапії. І це добре.
Однак, я б хотів звернути увагу на інший важливий аспект. Успішна реабілітація онкологічного пацієнта залежить в першу чергу від того, наскільки якісно та своєчасно проведене радикальне лікування. По-друге, в плануванні маршруту реабілітації опорними точками можуть бути призначені протоколи хіміо- та променевої терапії. Справа в тому, що абсолютно всі методи лікування в онкології є жорсткими, травмуючими. Наприклад, видалення пухлини шлунку невідворотно веде до порушень травлення через відсутність резервуара для їжі та втрату ферментів. В таких випадках найчастішими станами є демпінг-синдром, тобто виникає відчуття слабкості та запаморочення після їжі, а також рефлюкс, нудота та дефіцит поживних речовин: заліза та вітаміну B12. Виникає цілий комплекс проблем, яких у хворого не було до операції і які треба вирішувати.