Конференція Асоціації в Черкасах відбулася за підтримки «Медікс Опіка»
23 липня за сприяння Черкаської обласної державної адміністрації та Черкаської міської ради на базі обласної клінічної лікарні пройшла міждисциплінарна конференція «ОНКОЛОГІЧНИЙ ПАЦІЄНТ. ХРОНІЧНИЙ БІЛЬ. ВІД ТЕРАПІЇ СУПРОВОДУ ДО ПАЛІАТИВНОЇ ДОПОМОГИ».
Важливо розуміти, що менеджмент хронічного болю — це комплексний багатофакторний підхід, що охоплює медикаментозну терапію, фізичну реабілітацію та психологічну підтримку. А головною метою терапевтичних заходів є не тільки зменшення інтенсивності болю та покращення рухливості, але й підвищення якості життя пацієнта.
Друга доповідь лікаря-психіатра Олексія БОРЩА була присвячена ментальному здоров’ю онкологічного пацієнта — від раннього виявлення порушень до паліативного супроводу.
Найчастіші емоційні реакції людини на онкологічний діагноз — це сильний страх, тривога та депресія. Саме тому підтримка психічного стану допомагає легше проходити терапію та покращує якість життя. Ретельно запланована робота онкопсихолога або психотерапевта, які розуміють специфіку діагнозу, передбачає перш за все відкрите спілкування: розмови про свої почуття з лікарем, рідними чи групами підтримки. Спокійне і відповідальне ставлення пацієнта до виснажливої терапії — у багатьох випадках рятує життя. На етапі паліативного супроводу, коли проводиться симптоматичне лікування, дуже важливим є позитивне спілкування не тільки з психологом, але й з близькими, що перебувають поруч.
Своїм унікальним клінічним досвідом вирішення складних практичних завдань поділилася Оляна ПАНЧЕНКО, лікар анестезіолог-реаніматолог, регіональний менеджер оператора мобільної паліативної допомоги «Медікс Опіка». Зокрема, показовим клінічним прикладом був випадок з пацієнткою, у якої була гліобластома лобно-тім’яної ділянки головного мозку. Фахівці клінічно виявили неспроможність центру Брока, тобто пацієнтка не могла говорити та повідомити про біль. При цьому вона розуміла, коли до неї звертаються – зона Верніке функціонувала, тобто хвора могла «відповісти» іншим способом, наприклад стисканням пальців лікарю.
У таких випадках життєво важливим є запобігання застою у легенях та утворенню ателектазів, що з’являються через іммобільність. При зміні положення тіла легенева тканина рівномірно розправляється завдяки зміні напряму вектору сили тяжіння, дихальні шляхи очищуються фізіологічно. Напівсидяче положення з фіксацією плечового поясу зменшує задишку через залучення до акту дихання «додаткових дихальних м’язів», окрім діафрагми.
У своїй першій доповіді лікар-психіатр, викладач кафедри психології ЧНУ ім. Богдана Хмельницького Олексій БОРЩ акцентував увагу слухачів на ролі соціальних працівників у підтримці онкопацієнта, важливості комунікації з родиною, а також на ефективних кроках профілактики професійного вигорання соціальних працівників. Адже в сучасних умовах постійного наростання навантаження на соціальні служби питання невідворотної професійної втоми на тлі рутинності виконання повсякденних завдань набуває особливого значення.
Належна і запланована профілактика професійного вигорання соціальних працівників включає психологічну саморегуляцію, чіткий розподіл робочого часу та регулярну супервізію, що передбачає підтримку та розбір складних випадків із досвідченим колегою чи психологом. Не останню роль у підтримці мотивації відіграє здоровий клімат у колективі: довіра, взаємодопомога та відсутність надмірного тиску від керівництва.
Науково-практичним відкриттям конференції стала лекція «Суглобовий синдром. Хронічний біль. Від ранніх стадій до ведення паліативних пацієнтів», яку представив професор кафедри травматології та ортопедії НМУ імені О. О. Богомольця, доктор медичних наук Тарас ОМЕЛЬЧЕНКО.
Хронічний суглобовий біль — це тривалий стан, що триває понад три місяці, найчастіше спричинений остеоартрозом, ревматоїдним артритом або подагрою. Не рідкістю є хронічний біль у суглобах, що виникає внаслідок травм та поранень у військовий час. Важливо розуміти, що менеджмент хронічного болю — це комплексний багатофакторний підхід, що охоплює медикаментозну терапію, фізичну реабілітацію та психологічну підтримку. А головною метою терапевтичних заходів є не тільки зменшення інтенсивності болю та покращення рухливості, але й підвищення якості життя пацієнта.
Тарас Омельченко зазначив, що паліативна допомога в ортопедії — це спеціальний медичний догляд для пацієнтів із тяжкими, невиліковними або руйнівними захворюваннями і травмами опорно-рухового апарату, який включає контроль хронічного болю, профілактику пролежнів та підбір засобів пересування. При догляді за лежачими пацієнтами вирішальне значення має запобігання пролежням, контрактурам та порушенням кровообігу.
Насамкінець Сергій Коноваленко подякував партнеру події, оператору мобільної паліативної допомоги «МЕДІКС ОПІКА» за надані інформаційні матеріали для лікарів, а керівництву Черкаської ОКЛ — за сприяння у проведенні конференції.
Цикл освітніх заходів ГО «Асоціація сталого розвитку охорони здоров’я та паліативної допомоги» отримає своє продовження 17 вересня у Тернополі, в стінах ТНМУ ім. І. Я. Горбачевського. Приєднуйтесь!
Реабілітація та паліативна допомога в онкології: у фокусі – якість життя пацієнта
ДАЙДЖЕСТ
Яке значення має якість життя на етапі паліативної допомоги?
Ми живемо у період загального визнання персоніфікованої медицини та інноваційних принципів HealthTech. Як у сучасній онкології можуть співіснувати затверджені протоколи лікування та потреби пацієнта у персоніфікованих підходах? І наскільки ефективним може бути персоніфікований підхід в реабілітації онкохворих?
Чи залежить реабілітаційна програма конкретного пацієнта від стадії захворювання?
Юрію Васильовичу, дякую що знайшли час. За інформацією з відкритих джерел, реабілітаційні сценарії онкохворих в Україні останнім часом зазнають помітного розвитку. Які досягнення у царині онкореабілітації можна відзначити на сьогоднішній день?
– Вирішальне. Я б сказав, доленосне для пацієнта і його родичів. На сучасному етапі ми вже досягаємо розуміння, що паліатив — це не тільки невід’ємна частина медичної допомоги, але й простір можливостей. У наших силах спростувати міф, що це лише «останні дні» хворого. Ми здатні, і маємо для цього усі необхідні ресурси, навіть у найскладніших випадках полегшити стан пацієнта.
Головний патерн, який, на мою думку, слід розвивати нам у плідній співпраці з реабілітологами та фахівцями мобільних бригад, що етап паліативу – це не шлях до фатального кінця, а частина життя. Паліативний пацієнт може бути і повинен бути як мінімум доглянутим, почутим, забезпеченим усім необхідним, як максимум – щасливим. І безумовно, вирішальну роль у підтримці якості життя онкопацієнта відіграє ретельно спланований менеджмент хронічного болю.
Важливо етично та психологічно правильно повідомляти пацієнту та його близьким про вичерпання радикального лікування та необхідність перевести його під опіку паліативної служби. Захворюваність на рак щороку зростає, збільшується кількість хворих і відповідно – нагальна потреба у розвитку паліативних потужностей системи охорони здоров’я.
– Озвучені проблемні запитання потребують особливої уваги. І справді, доказова медицина вимагає від онколога призначати лікування згідно клінічних настанов. Проте, кожен практикуючий лікар визнає що за наявності стандартів терапії не існує жодного стандартного хворого. Мистецтво клінічного мислення лікаря онколога це і є здатність проаналізувати усі дані анамнезу, результати діагностичних тестів, супутні фактори і побудувати маршрут лікування та реабілітації з урахуванням індивідуальних особливостей пацієнта. За статистикою, не менше 50% онкохворих потребують специфічних програм відновлення. У витоків ефективності персоніфікованої реабілітації стоїть зосередженістьхірурга-онколога на збереженні функцій уражених пухлиною органів. Так, максимально радикальне видалення вогнища є найвищим пріоритетом. Але завжди треба мати на увазі важливість відновлення функціональності і ретельно планувати хірургічне втручання з по можливості щадним впливом на оточуючі тканини, судини та нерви. Бажано повне або хоча б часткове відновлення функції органа – це запорука успіху комплексної реабілітації та відновлення якості життя хворого.
– Так. І доволі суттєво. Прикро визнавати, що навіть зараз, в епоху розвинутого інтернету та поширеності інформації про важливість регулярних медичних оглядів та онкоскринінга, переважна більшість онкологічних захворювань діагностується саме на пізніх стадіях. І цілком обгрунтовано, що на запущених етапах розвитку пухлин травматичність хірургічного втручання буде більшою, пошкоджуюча дія агресивних схем хіміотерапії – жорсткішою. Тому і сценарій відновлення такого пацієнта складний, економічно вагоміший, не завжди передбачуваний.
– Дійсно, розвиток онкологічної допомоги на сучасному етапі передбачає не тільки лікувальні заходи, cпрямовані на подолання хвороби, але й обов’язкове застосування комплексних реабілітаційних програм. На базі державних та приватних онкологічних клінік продовжується процес формування та професійного злагодження мультидисциплінарних команд, до яких входять реабілітологи, онкологи, психологи та ерготерапевти, що створює сприятливі умови для відновлення онкохворих після хірургічних втручань та виснажливої хіміотерапії. І це добре.
Однак, я б хотів звернути увагу на інший важливий аспект. Успішна реабілітація онкологічного пацієнта залежить в першу чергу від того, наскільки якісно та своєчасно проведене радикальне лікування. По-друге, в плануванні маршруту реабілітації опорними точками можуть бути призначені протоколи хіміо- та променевої терапії. Справа в тому, що абсолютно всі методи лікування в онкології є жорсткими, травмуючими. Наприклад, видалення пухлини шлунку невідворотно веде до порушень травлення через відсутність резервуара для їжі та втрату ферментів. В таких випадках найчастішими станами є демпінг-синдром, тобто виникає відчуття слабкості та запаморочення після їжі, а також рефлюкс, нудота та дефіцит поживних речовин: заліза та вітаміну B12. Виникає цілий комплекс проблем, яких у хворого не було до операції і які треба вирішувати.